Заповіт
- Види заповітів
- Вимоги до складання заповіту
- Забезпечення виконання заповіту
- Заповіт не посвідчений нотаріусом
- Відновлення попереднього заповіту
- Недійсний заповіт
- Скасування заповіту
- Переважне право у спадкуванні
- Рукописний заповіт
- Відмова від спадщини за заповітом
- Заповіт з помилками
- Усний заповіт
- Вартість заповіту
- Процедура посвідчення заповіту
Основні положення
Заповіт – це особисте розпорядження фізичної особи долею своєюї власності на випадок своєї смерті.
Кожна фізична особа має право скласти заповіт з умовою що в момент посвідчення заповіту вона має повну цивільну дієздатність.
Кількість спадкоємців за заповітом може бути будь-якою.
Заповіт може укладатись на все майно або на його частину.
Заповіт складається у письмовій формі із зазначенням місця та часу згідно зі статтею 1247 ЦКУ.
Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем.
Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується згідно частини 4 статті 207 ЦКУ.
Заповіт має бути посвідчений Нотаріусом або посадовими особами визначеними у ст. 1251-1252 ЦКУ.
Всі без винятку заповіти реєструються у Спадковому реєстрі.
1. Види заповітів
Заповіти можуть укладатись однією особою або подружжям.
За ознакою участі в оформленні сторонніх осіб (крім заповідача) заповіти можуть бути звичайними, секретними або такими, що вчиняються за участю свідків.
За своїм призначенням відповідно до ЦКУ заповіти поділяються на різновиди:
- заповіт з умовою;
- заповіт з покладанням обов’язків;
- заповіт із заповідальним відказом;
- заповіт із підпризначенням спадкоємців;
- заповіт зі встановленням сервітуту.
Заповіт подружжя
Подружжя має право скласти спільний заповіт (стаття 1243 ЦКУ) щодо майна, яке належить йому на праві спільної сумісної власності.
У разі складення спільного заповіту частка у праві спільної сумісної власності після смерті одного з подружжя переходить до другого з подружжя, який його пережив.
У разі смерті останнього із подружжя право на спадкування мають особи, визначені подружжям у заповіті.
Зверніть увагу!
За життя дружини та чоловіка кожен із них має право відмовитися від спільного заповіту, нотаріально посвідчивши таку відмову. У разі смерті одного з подружжя за наявності спільного заповіту нотаріус накладає заборону відчуження майна, зазначеного у заповіті подружжя.
За домовленістю подружжя може включити до складу спадщини все спільне майно або його частку.
Об’єктом спадщини спільного заповіту може бути лише майно (речові права), яке належить подружжю на праві спільної сумісної власності, а тому майно, що є особистою приватною власністю дружини або чоловіка, не може бути об’єктом спільного заповіту подружжя. Перелік майна, яке належить особисто дружині та чоловіку, визначено статтею 57 Сімейного кодексу України.
Секретний заповіт
Секретним є заповіт, який посвідчується виключно нотаріусом без ознайомлення з його змістом.
Будь-який спадкодавець може скласти секретний заповіт.
Особа, яка склала секретний заповіт, подає його нотаріусові в заклееному конверті. На конверті проставляється підпис заповідача.
Нотаріус ставить на конверті посвідчувальний напис, скріплює печаткою, в присутності заповідача кладе його в інший конверт та опечатує.
За такої процедури зміст заповіту відомий тільки тій фізичній особі, яка його склала.
Заповідальний відказ
Головне в будь-якому заповіті – призначення тих спадкоємців, яким з різних і часто суб’єктивних причин симпатизує заповідач. Саме в цьому основна ціль заповіту.
Також заповідач у заповіті (і тільки у заповіті) має право викласти певні обов’язкові умови спадкування та користування спадковим майном. Таке право згідно з ЦКУ може бути реалізоване шляхом покладення заповідального відказу.
За заповідальним відказом заповідач може надати право одному спадкоємцеві (наприклад синові) користуватись автомобілем, а іншому (наприклад дружині) заповісти цей автомобіль.
За заповідальним відказом заповідач може, наприклад, надати право користуватись однокімнатною квартирою своєму бойовому товаришу, а заповісти її своєму синові.
На спадкоємця, до якого переходить житловий будинок, квартира або інше рухоме або нерухоме майно, заповідач має право покласти обов’язок надати іншій особі право користування ними.
Право користування житловим будинком, квартирою або іншим рухомим або нерухомим майном зберігає чинність у разі наступної зміни їх власника.
Заповідальний відказ є зручним та ефективним засобом наділення майновими благами осіб, по відношенню до яких заповідач не бажає створювати відносини спадкування, але прагне наділити їх певною майновою вигодою у випадку своєї смерті.
В цьому плані заповідач, складаючи заповіт, може накласти на спадкоємців певні зобов’язання (заповідальний відказ) на користь будь-якої особи (відказоодержувача).
Згідно з частиною І статті 1237 ЦКУ відказоодержувачами можуть бути особи, які входять, а також ті, які не входять до числа спадкоємців за законом.
Право користування житловим будинком, квартирою або іншим рухомим або нерухомим майном, одержане за заповідальним відказом, є таким, що не відчужується, не передається та не переходить до спадкоємців відказоодержувача. При цьому право користування житловим будинком, квартирою або іншою будівлею, надане відказоодержувачу, не є підставою для проживання в них членів сім’ї відказоодержувача, якщо у заповіті не зазначено інше.
За таких обставин розпорядження по встановленню заповідального відказу має особистий характер, оскільки нерозривно пов’язане з особою відказоодержувача, незважаючи на те, що відказ може бути на довічне користування.
Спадкоємець, на якого покладено заповідальний відказ, зобов’язаний виконати його лише у межах реальної вартості майна, яке перейшло до нього, з вирахуванням частки боргів спадкодавця, що припадають на це майно.
У тому разі, коли заповідальний відказ покладається на кількох спадкоємців, кожен із спадкоємців виконує обов’язок пропорційно до своєї частки у спадщині, якщо заповітом не встановлено інше.
Право відказоодержувача на отримання майна, передбаченого за заповідальним відказом у власність або користування виникає з часу відкриття спадщини. Проте у разі невиконання спадкоємцями обов’язків з передачі майна чи виконання інших дій на користь відказоодержувача, останній має право подати позов із вимогою примусового виконання зобов’язання лише після того, як спадкоємець прийме спадщину.
Заповідальний відказ втрачає чинність у разі смерті відказоодержувача, що сталася до відкриття спадшини. Це єдина підстава невиконання заповідального відказу.
Строк дії заповідального відказу може бути довільним і обмежується лише днем смерті відказоодержувача. Заповідальний відказ не передається на спадкоємців відказоодержувача.
Відказоодержувач набуває права вимагати виконання відказу від того спадкоємця, частка якого обтяжена відказом. Якщо такий спадкоємець відмовиться від спадщини, не прийме її або вибуде зі спадкових відносин іншим шляхом, то відповідно до частини 4 статті 1275 ЦКУ обов’язок за заповідальним відказом переходить лише до інших спадкоємців за заповітом. У разі відсутності спадкоємців за заповітом заповідальний відказ втрачає свою силу, оскільки закон не покладає обов’язку щодо виконання відказу на спадкоємців за законом або на територіальну громаду, до якої спадкове майно перейшло як відумерле.
Якщо протягом шести місяців з часу відкриття спадшини відказоодержувач не відмовився від заповідального відказу, вважається, що він його прийняв (стаття 1271 ЦКУ).
Покладення обов’язків на спадкоємців
Поряд із заповідальним відказом існує інший інструмент зобов’язання – покладення обов’язків.
Предметом заповідального відказу є речові права або речі. Покладення ж інших зобов’язань передбачає насамперед їх немайновий характер.
Відмінність між заповідальним відказом та поклаленням полягає також у меті застосування:
- заповідальний відказ завжди спрямований на виникнення майнової вигоди у конкретної особи, визначеної заповідачем;
- покладення зумовлює виникнення права вимоги, як правило, у невизначеного наперед кола осіб.
Заповідач відповідно до частини І статті 1240 ЦКУ може (має право) зобов’язати спадкоємця до вчинення певних дій немайнового характеру, зокрема шодо:
- розпорядження особистими паперами, книгами, картинами, колекцією;
- з визначення місця і форми злійснення ритуалу поховання.
Уповноваженими особами при покладанні можуть бути як чітко визначений суб’єкт або певна соціальна група, так і надзвичайно широке коло осіб.
Зазначимо, що норми спадкового права не передбачають вимог щодо примусового виконання волі заповідача стосовно покладеного зобов’язання. Це, як правило, залежить від моральних якостей фізичної особи – спадкоємця.
Заповіт з умовою
Відповідно до статті 1242 ЦКУ заповідач може визначити у заповіті певні умови отримання спадкоємцем спалшини. Заповідач може обумовити виникнення права на спадкування умовою як пов’язаною, так і не пов’язаною з поведінкою спадкоємця. При цьому умова, визначена у заповіті, має існувати на час відкриття спадщини.
Визначена у заповіті умова є нікчемною, якщо вона суперечить закону або моральним засадам суспільства.
Так, заповідач може обумовити отримання спадку фактом народження у спадкоємця дитини, здобуття освіти тощо. Проте розпорядження такого роду мають бути зроблені у певних межах. Не буде дійсним заповіт, яким, наприклад, обмежується можливість фізичної особи здійснити право на вибір роду занять, місця проживання, право на свободу пересування тощо.
Особа, визначена у заповіті, не має права вимагати визнання умови недійсною на тій підставі, що вона не знала про неї, або якщо настання умови від неї не залежало
Підпризначення спадкоємця
Окремим розпорядженням у заповіті заповідач може підпризначити спадкоємця.
Заповіт, звичайно, склалається на майбутне. Спадкодавець не може заздалегідь передбачити усіх життєвих обставин, що виникнуть після його складення, але деякі з них він може визначити, зробивши про це спеціальну вказівку в заповіті. Так, спадкодавець може вказати не лише основного, а й іншого підпризначеного спадкоємця.
Зрозуміло, що у разі відмови від спадщини замість основного спадкоємця спадкувати буде інший — підпризначений спадкоємець, який, у свою чергу, також може відмовитися від спадщини.
Підпризначеним спадкоємцем може бути будь-яка фізична та юридична особа, держава, орган самоврядування.
Якщо спадкоємець, зазначений у заповіті, помре до відкриття спадщини, то діє правило щодо спадкування майна підпризначеним спадкоємцем, а не правило спадкування за правом представлення. Це зумовлено тим, що спадкування за законом має місце лише у разі, коли воно не змінено заповітом спадкодавця.
Якщо ж зазначений у заповіті спадкоємець помре після прийняття ним спадщини, то підпризначений (резервний) спадкоєміець не має права на прийняття спадщини. У цьому випадку після померлого спадкоємця успадковують майно його законні спадкоємці за правилом спадкової трансмісії.
Сервітут у заповіті
Своїм розпорядженням заповідач має право встановити у заповіті сервітут.
Сервітут – це обмежене право користування чужою власністю.
Наприклад, сервітут на криницю та прохід до неї гарантує не тільки власнику, а й іншій особі, що проживає по сусідству, доступ до джерела водопостачання.
Сервітутне право реалізується через укладення між власником і користувачем майна відповідного договору або встановлюється заповітом чи судовим рішенням.
Навіщо в ЦКУ введена ціла стаття про сервітут?
Це зроблено законодавцем для зручності самих спадкоємців. Адже встановлення сервітутів часто вирішує багато спірних моментів при поділі майна, зокрема земельної ділянки.
В ЦКУ встановлення сервітуту обмежене нерухомістю.
Особливості застосування земельного сервітуту (умови, види, припинення дії сервітуту) більш детально викладені в статтях 98-102 глави 16 Земельного колексу України.
Право власника майна щодо об’єкта сервітуту не обмежується.
За власником майна зберігається право володіння, користування та розпорядження цим майном. Проте право користувача щодо об’єкта сервітуту залишається незмінним ї є обов’язковим для нового власника, якщо інше не визначено у сервітуті.
Важливим моментом є також те, що земельний сервітут не може бути предметом купівлі-продажу, застави і передаватися будь-яким іншим способом особою, в інтересах якої його встановлено, іншим фізичним і юридичним особам.
2. Загальні вимоги до складання заповіту
Таких вимог згідно із законодавством не так уже й багато. Але вони важливі.
Заповіт складається особисто фізичною особою з повною цивільною дієздатністю у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення.
Заповіт особисто підписується заповідачем і обов’язково повинен бути посвідченим нотаріусом або уповноваженою на це особою.
Якшо особа не може особисто підписати заповіт у зв’язку з хворобою або фізичною вадою, за її дорученням заповіт підписується іншою особою в присутності заповідача.
Заповіт має бути посвідчений нотаріусом.
Якщо в населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування (як правило, це секретар сільської ради).
Секретний заповіт посвідчується тільки у нотаріуса.
В окремих випадках заповіт може бути посвідчений іншими посадовими особами:
- заповіт особи, яка перебуває на лікуванні у стаціонарному закладі охорони здоров’я, а також особи, яка проживає в будинку для осіб похилого віку та інвалідів, може бути посвідчений головним лікарем, його заступником з медичної частини або черговим лікарем цього закладу охорони здоров’я, начальником госпіталю, а також директором або головним лікарем будинку для осіб похилого віку та інвалідів;
- заповіт особи, яка перебуває під час плавання на морському, річковому судні, що ходить під прапором України, може бути посвідчений капітаном цього судна;
- заповіт особи, яка перебуває у пошуковій або іншій експедиції, може бути посвідчений начальником цієї експедиції;
- заповіт військовослужбовця, працівника військової частини, з’єднання, установи або військово-навчального закладу, члена його сім’ї і члена сім’ї військовослужбовця може бути посвідчений командиром (начальником) цих частини, з’єднання, установи або закладу;
- заповіт особи, яка тримається в установі виконання покарань, може бути посвідчений начальником такої установи;
- заповіт особи, яка тримається у слідчому ізоляторі, може бути посвідчений начальником слідчого ізолятора.
Щоб заповіт у таких випадках мав юридичну силу, він обов’язково повинен бути складений у письмовій формі, підписаний особисто заповідачем, посвідчений свідками або службовими особами, вказаними вище, і зареєстрованим у «Спадковому реєстрі, тобто відповідати вимогам статті 1247 ЦКУ.
Важливо бути впевненим у тому, що вказані вище особи дійсно відповідають своїм посадам і мають повноваження вчиіняти нотаріальні дії. Наприклад, якщо заповіт був посвідчений тимчасово виконуючим обов’язки секретарем сільської ради, який не був уповноважений рішенням цього органу здійснювати нотаріальні дії, то такий заповіт визнається нікчемним, а значить недійсним з моменту його вчинення.
При складенні заповіту заповідач має право:
- включити в заповіт права та обов’язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов’язки, які можуть йому належати у майбутньому;
- включити в заповіт усе майно або його частин;
- призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин;
- призначити іншого спадкоємця на випадок, якщо спадкоємець, зазначений у заповіті, помре до відкриття спадшини, не прийме її або відмовиться від її прийняття чи буде усунений від права на спадкування, а також у разі відсутності умов, визначених у заповіті;
- позбавити без зазначення причин права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. У такому разі ця особа не може одержати право на спадкування, за винятком осіб, які мають право на обов’язкову частку у спадщині;
- зробити в заповіті заповідальний відказ;
- обумовити виникнення права на спадкування у особи, яка призначена у заповіті, наявністю певної умови;
- зобов’язати спадкоємця до вчинення певних дій немайнового характеру, зокрема щодо розпорядження особистими паперами визначення місця і форми здійснення ритуалу поховання;
- спонукати спадкоємця до вчинення певних дій, спрямованих на досягнення суспільно корисної мети.
Відповідно до статті 1245 ЦКУ частина спадщини, що не охоплена заповітом, спадкується спадкоємцями за законом на загальних підставах. До числа цих спадкоємців входять також спадкоємці за законом яким інша частина спадщини була передана за заповітом.
3. Як законодавство забезпечує виконання заповіту
Звичайно, якщо заповідач склав заповіт, то його повинне хвилювати і питання виконання заповіту. Природно, що виконання заповіту також має неабияке значення і для заповідача, і для спадкоємців, і для нотаріуса.
Тому в ЦКУ присвячено цілу главу 88 (статті 1286-1295) такій особі, як ВИКОНАВЕЦЬ ЗАПОВІТУ, що може бути призначений:
- заповідачем (як у заповіті, так і в будь-який час після складання заповіту);
- спадкоємцями (як за взаємною згодою, так і через суд);
- нотаріусом.
Виконавцем заповіту може бути призначена як:
- фізична особа, так і юридична особа;
- як із числа спадкоємців, так і з числа тих, хто не є спадкоємцями.
Виконавець заповіту має певні повноваження, зокрема згідно зі статтею 1290 ЦКУ він зобов’язаний:
- вжити заходів щодо охорони спадкового майна;
- вжити заходів щодо повідомлення спадкоємців, відказоодержувачів та кредиторів про відкриття спадщини;
- вимагати від боржників спадкодавця виконання ними своїх зобов’язань;
- управляти спадщиною;
- забезпечити одержання кожним із спадкоємців частки спадщини, визначеної у заповіті;
- забезпечити одержання частки у спадщині особами, які мають право на обов’язкову частку у спадщині.
Повноваження виконавця заповіту посвідчуються спеціальним документом, що видається нотаріусом за місцем відкриття спадщини – Свідоцтвом виконавця заповіту. Цей документ дає можливість виконавцеві заповіту офіційно звертатися до кредиторів і боржників спадкоємців, виконувати дії щодо охорони та управління майном, коли для цього необхідно підтвердити свої повноваження перед третіми особами, та ін.
Повноваження виконавця заповіту є досить широкими, тому для запобігання зловживанням його дії потребують певного контролю з боку зацікавлених осіб. Відповідно до законодавства такий контроль здійснюють спадкоємці.
Спадкоємці, їхні законні представники, а також орган опіки та піклування мають право оскаржити в суді дії виконавця заповіту, якщо вони не відповідають законодавству та порушують інтереси спадкоємців.
Відповідно до статті 1291 ЦКУ виконавець заповіту має право на оплату виконання своїх повноважень та відшкодування тих витрат, які були ним зроблені для охорони спадшини, управління нею та виконання заповіту.
Повноваження виконавця заповіту тривають до повного здійсення волі спадкодавця, яка виражена у заповіті, або до його припинення нотаріусом.
Одним з основних положень спадкового права є таємниця заповіту.
Лише спадкодавець має право доводити до відома спадкоємців або інших осіб відомості, що стосуються заповіту.
Відповідно до статті 1255 ЦКУ нотаріус, інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт, свідки, а також фізична особа, яка підписує заповіт замість заповідача, до відкриття спадщини не мають права розголошувати відомості щодо факту складення заповіту, його змісту, скасування або зміни.
4. Заповіт не посвідчений нотаріусом
Чи є дійсним непосвідчений нотаріусом заповіт?
Такий заповіт може бути визнаним дійсним тільки у судовому порядку. Заповіт обов’язково повинен бути засвідчений нотаріусом або уповноваженою на це особою.
А що ж робити у виняткових екстремальних ситуаціях, коли людина була не в змозі скористатися послугами нотаріуса чи уповноважених на це посалових осіб та посвідчити заповіт в установленому законом порядку?
Що робити із заповітними розпорядженнями, що були вчинені у простій письмовій формі і не були посвідчені нотаріально?
Ці питання можуть бути вирішені позитивно в судовому порядку, якщо в суді спадкоємцю вдасться довести, що заповіт відповідає справжній волі особи, яка його вчинила, а обов’язковому нотаріальному посвідченню заповіту перешкоджала обставина, яка не залежала від її волі (частина 2 стаття 219 ЦКУ), Зрозуміло, що значною мірою рішення суду буде залежати від кваліфікації юриста, до якого Ви звернетеся за допомогою. Самостійно вирішити це питання буде важко.
Розлучення (розірвання шлюбу) зупиняє юридичний статус подружжя, а недійсність шлюбу (визнання шлюбу недійсним) анулює статус подружжя.
У зв’язку з цим розірвання шлюбу або визнання його недійсним після складання заповіту подружжя (стаття 1243 ЦКУ) позбавляє цей заповіт юридичної сили без подання відповідного позову. В цьому випадку спадкування відбувається на загальних підставах.
5. Відновлення попереднього заповіту
Чи можна відновити попередній заповіт?
Якщо новий (останній) заповіт, складений заповідачем, був визнаний недійсним, чинність попереднього заповіту не відновлюється.
Відновлення дійсності попереднього заповіту передбачається законом лише у двох випадках (частина 4 статті 1254 ЦКУ):
- якщо останній заповіт був складений заповідачем, коли він не усвідомлював значення своїх дій та (або) не міг керувати ними;
- якщо останній заповіт був складений заповідачем проти його справжньої волі внаслідок застосування до нього фізичного чи психічного тиску.
Варто зазначити, що у вказаних випадках заповіт визнається недійсним виключно судом, який також вирішує питання про відновлення дійсності попереднього заповіту.
6. Недійсний заповіт
Який заповіт є недійсним та нікчемним?
Стаття 1257 ЦКУ має назву «Недійсність заповіту», а у частині І цієї статті йдеться про нікчемність заповіту. З огляду на це виникає закономірне запитання: а чи тотожні поняття «нікчемність» та «недійсність»?
Заповіт є правочином. Поняття «нікчемність правочину» застосовується у статтях 27, 215 ЦКУ.
З частини І статті 27 ЦКУ випливає, що нікчемним є правочин, що обмежує можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов’язки.
У статті 215 ЦК встановлено зв’язок між поняттями «нікчемний правочин» та «недійсний правочин». Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Тому, наприклал, у разі вчинення заповіту представником (частина 2 статті 1234 ЦК) або його посвідчення неповноважною особою, а також у разі недотримання законодавчо визначених вимог до форми заповіту та процедури його посвідчення такий заповіт визнається нікчемним і не повинен виконуватися, а тому спадкування має здійснюватися за законом.
На практиці закономірно виникає запитання: хто повинен встановлювати, що заповіт нікчемний та спалкування за ним не відбуватиметься, адже для визнання заповіту нелійсним за підстав нікчемності, передбачених статтею 215 ЦКУ, звернення до суду не вимагається?
Це питання повинен вирішувати нотаріус без звернення спадкоємців до суду, оскільки саме нотаріус вирішує питання про видачу Свідоцтва про право на спадщину за заповітом відповідно до чинного законодавства.
Визнати заповіт недійсним, як правило, можна тільки у судовому порядку.
Заповіт може бути визнано судом недійсним тільки за позовом зацікавленої особи з наданням відповідних доказів цієї обставини. Наприклад, заповіт, складений особою, яка через стійкий розлад здоров’я, людина не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. Зазначена підстава для визнання заповіту недійсним досить часто трапляється в юридичній практиці. Для встановлення психічного стану заповідача в момент складання заповіту, що давало б підставу визнати, що особа не розуміла значення своїх дій і не могла керувати ними на момент складання заповіту, суд призначає посмертну судово-психіатричну експертизу. У будь-якому випадку доведення недійсності заповіту є кропіткою справою.
Проте, нагадаємо, у низці випадків заповіт можна визнати нікчемним. І тоді відповідно до статті 1257 ЦКУ такий заповіт можна вважати недійсним без звернення до суду.
Зауважимо, шо недійсність окремого розпорялження, яке міститься у заповіті, не має наслідком недійсності іншої його частини (частина Зстатті 1257 ЦКУ). Недійсність окремої умови заповіту не призводить до недійсності заповіту в цілому.
7. Скасування заповіту
Як можна скасувати або змінити раніше посвідчений заповіт?
Для того щоб скасувати чи змінити заповіт, особа подає нотаріусу Заяву про скасування чи зміну заповіту. Справжність підпису на Заяві про скасування або зміну заповіту має бути нотаріально засвідчена.
Змінюючи або скасовуючи складений секретний заповіт, заповідач має подати нотаріусу паспорт або інший документ, що посвідчує його особу (відомості в якому виключають будь-які сумініви щодо особи громадянина). Також такій особі рекомендується подати нотаріусу примірник свідоцтва про посвідчення та прийняття на зберігання секретного заповіту (якщо таке свідоцтво видавалося особі за її бажанням). У разі скасування секретного заповіту за заявою заповідача нотаріус повинен повернути йому підписаний конверт зі старим заповітом. Справжність підпису заповідача на Заяві про скасування секретного заповіту має бути нотаріально засвідчена.
Скасування заповіту, внесення у нього змін згідно зі статтею 1254 ЦКУ здійснюються у порядку, визначеному ЦКУ для посвідчення заповіту, а тому підлягають обов’язковій державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
9. Переважне право у спадкуванні
У кого зі спадкоємців (за заповітом чи за законом) є переваги у спадкуванні?
ЦКУ передбачає дві підстави для спадкування: за заповітом і за законом. Переважне право у спадкуванні мають особи, які вказані у заповіті, незалежно від ступеня спорідненості. Ці особи спадкують згідно з волею спадкодавця.
Відповідно до статті 1222 ЦКУ право на спадкування мають особи, визначені у заповігі. І тільки у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадшини право на спадкування одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 ЦКУ, тобто за законом у порядку черговості.
9. Рукописний заповіт
Чи можна скласти заповіт у рукописному варіанті?
Так, можна.
Відповідно до статті 1248 ЦКУ нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загально прийнятих технічних засобів. Сьогодні загальноприйнятими технічними засобами є друкарська машинка, принтер.
Важко сказати, який варіант зручніший. Так, у разі рукописного варіанту значно важче буде спростувати у суді факт, що заповіт був написаний заповідачем не власноруч. Але якщо заповідач не досить грамотна людина і до того ж має нерозбірливий почерк, то можуть виникнути проблеми з тлумаченням окремих слів, які відіграють важливу роль у змісті заповіту.
З другого боку, друкований текст з єдиним підписом дає шанс піддати сумнівам сам підпис заповідача.
У будь-якому випадку заповіт завіряється або нотаріусом, або уповноваженою на це особою, а у ряді випадків ще й у присутності свідків. І якщо вважати всіх цих осіб порядними та законослухняними людьми, то перевагу можна віддати заповіту, написаному за допомогою загальноприйнятих технічних засобів.
10. Відмова від спадщини за заповітом
Які вимоги висуваються до відмови від спадщини за заповітом?
Спадкоємець за законом чи за заповітом має право не тільки прийняти спалщину чи не прийняти її, але також має право і на відмову від прийняття спадщини. При цьому така відмова може бути як на користь іншого спадкоємня, так і безадресною. Але в обох випадках відмова від прийняття спадщини має бути безумовною й беззастережною, поданою за місцем відкриття спадшини у строки, встановлені для прийняття спадщини. Упродовж цих строків за спадкоємцем, який подав заяву про відмову від спадшини, зберігається право на відкликання такої відмови.
Слід мати на увазі, що відмова спадкоємця за заповітом від прийняття спадщини можлива лише на користь іншого спадкоємця за заповітом. При безадресній відмові такого спадкоємця частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за заповітом і розподіляється між ними порівну.
Якщо заповідач підпризначив спадкоємця, особа, на ім’я якої складений заповіт, може відмовитися від спадщини лише на користь особи, яка є підпризначеним спалкоємцем.
Спадкоємець за законом має право відмовитись від прийняття спадшини на користь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги.
11. Заповіт з помилками
Чи є заповіт дійсним, якщо при його складенні допущені орфографічні помилки у прізвищі, імені та по батькові спадкоємця?
Заповіт – однозначно дійсний, бо заповіт – це правочин, а підстави недійсності правочину чітко врегульовані на законодавчому рівні. Просто необхідно надати нотаріусу підтвердження того, що особа, вказана у заповіті, та спадкоємець, який бажає прийняти спадщину одна й та сама особа. Таким підтвердженням може бути рішення суду у справі окремого провадження.
Загалом все залежить від того, якою є помилка. Якщо замість Василя вказаний Степан – це проблема, якщо замість Анни вказана Ганна – простіше.
При цьому на користь спадкоємця послужить те, якщо у заповіті вказаний ступінь споріднення спадкодавця з особою спадкоємця та інші дані, що додатково дозволять ідентифікувати особу, про яку йдеться.
12. Усний заповіт
Чи можна скласти усний заповіт?
ЦКУ усна форма заповіту не передбачена і у спадковій практиці України не використовується.
В ситуації, коли заповідач через фізичні вади не може ні скласти заповіт, ні прочитати його, діє частина 2 статті 1248 ЦКУ: Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноруч або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів.
У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним.
Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватись при свідках (стаття 1253 ЦКУ).
У ЦКУ, на відміну від законодавств багатьох зарубіжних країн, не використовується така письмова форма заповіту, як власноручний заповіт. Вона може бути застосована лише відповідно до Закону України «Про приєднання України до Конвенції про колізії законів, які стосуються форми заповітів» від 17.12.2009 р. (дата набрання чинності 14.05.2011 р.) так само, як інші, нетрадиційні для нашого права форми заповітів.
Вказаний вище закон передбачає, що Україна приєднується до Конвенції про колізії законів, які стосуються форми заповітів, із застереженнями, зокрема до статті 1О Конвенції «Україна залишає за собою право не визнавати заповіти, вчинені громадянами України в усній формі, крім як за виняткових обставин».
13. Вартість заповіту
Скільки може коштувати посвідчення заповіту?
Вартість послуг нотаріуса визначається договірною ціною відповідно до Закону України «Про нотаріат» від 02.09.1993 р. № З425-ХІІ і залежить від витрат часу, кількості адміністративно-організаційних заходів, що саме описується в заповіті тощо і може включати:
- вартість складання проекту заповіту;
- вартість державного мита (адміністративного збору);
- вартість реєстрації заповіту у Спадковому реєстрі;
- вартість виготовлення витягу зі Спадкового реєстру про реєстрацію.
Скористайтеся формою розрахунку або зателефонуйте аби дізнатися вартість складання, оформлення та посвідчення заповіту.
14. Процедура складання та посвідчення заповіту
Як діяти при складанні та посвідченні заповіту?
- Аналіз спадкової маси
- Визначення спадкоємців
- Розподіл спадщини
- Визначення умов спадкування
- Формулювання тексту заповіту
- Консультація у нотаріуса
- Підписання та завірення заповіту
Починаємо з простого: беремо аркуш паперу, ручку або сідаємо за персональний комп’ютер чи ноутбук і з думками про найкраще починаємо впевнено та покроково рухатися.
КРОК 1. Аналіз спадкової маси.
Проводимо «інвентаризацію» майна. Складаємо детальний перелік рухомого та нерухомого майна, яке належить особисто Вам, особисто дружині/чоловіку та знаходиться у спільній власності. Аналізуємо.
Звичайно, з майном, яке належить особисто Вам, проблем не повинно бути.
З майном, яке належить дружині/чоловіку, можуть виникнути певні проблеми: це не Ваше майно і заповісти його Ви не маєте права. Майно, яке належить одночасно і чоловіку і дружині, також може бути проблемним: плани на нього у і у дружини і у чоловіка можуть дещо відрізнятися.
Аналогічно робимо «інвентаризацію» зобов’язань, якщо вони є на дату складання заповіту.
Обов’язково (або на всяк випадок) визначаємось із дружиною/чоловіком на предмет складання спільного заповіту (заповіту подружжя).
З огляду на зроблений аналіз самостійно визначаємось із видом заповіту: звичайний заповіт, заповіт з умовами, спільний заповіт подружжя чи секретний заповіт.
КРОК 2. Визначення кола спадкоємців.
Складаємо список потенційних спадкоємців.
Згадуємо про необхідність та можливість призначення відказоодержувача.
Не забуваємо про утриманців.
Якщо є бажання, то підпризначаємо спадкоємців.
Встановлюємо «реквізити» спадкоємців, які будуть вказані у заповіті. Бажано вказати не тільки прізвище, ім’я та по батькові, а й рік народження та родинні зв’язки або, якщо це не родич, інші дані, які при відкритті заповіту допоможуть однозначно ідентифікувати цих осіб.
Складаючи заповіт, Ви не можете позбавити права спадкування малолітніх дітей, неповнолітніх дітей, повнолітніх непрацездатних дітей, непрацездатного подружжя, непрацездатних батьків. Якщо Ви все ж таки це зробите, то зміст заповіту зміниться відповідно до статті 1241 ЦКУ.
КРОК 3. Розподіл спадщини.
Розподіляємо майно та зобов’язання між спадкоємцями та іншими особами відповідно до складеного переліку.
Не забуваємо про обов’язкову частку: незалежно від змісту заповіту вона становить половину частки, яка належала б кожному з «обов’язкових спадкоємців» у разі спадкування за законом.
КРОК 4. Визначення умов спадкування.
Якщо необхідно, то визначаємося з умовами і формулюємо їх у заповіті.
Якщо необхідно, то встановлюємо сервітути.
КРОК 5. Формулювання тексту заповіту.
Пишемо (або набираємо в комп’ютері) текст заповіту. Читаємо. Усвідомлюємо. Робимо, якщо потрібно, необхідні правки.
КРОК б. Консультація у нотаріуса.
Із написаним (роздрукованим) варіантом заповіту (крім випадку, коли заповіт секретний) йдемо до нотаріуса та приватно консультуємося щодо форми та тексту заповіту. Радимося з питань, які з різних причин не увійшли до заповіту.
КРОК 7. Підписання та завірення заповіту.
Після консультації ще раз обмірковуємо текст заповіту і вносимо зміни. Пам’ятаємо, що це серйозний крок. Звісно, у будь-який момент можемо змінити чи скасувати заповіт. А якщо такий момент не настане?
Пишемо (друкуємо) остаточний варіант і йдемо до нотаріуса і завіряємо заповіт.
Обов’язково контролюємо, щоб нотаріус зареєстрував заповіт у Спадковому реєстрі.
При складанні секретного заповіту керуємося правилом: таємниця – це коли про неї знаєте тільки Ви. А тому секретний заповіт – це тільки Ви, папір, конверт і нотаріус.
Звичайно, можна всього цього й не робити, а діяти за принципом: напишу заповіт, як захочу (й гадки не маючи ні про стан майна, ні про стан обов’язків, ні про обов’язкову частку і таке інше), а ви, шановні спадкоємці, потім, після моєї смерті, самі розбирайтесь. Теж варіант. Але ж Ви прокинулись у доброму гуморі :0) та й діти у Вас добрі і дбайливі. Тож подбайте про них заздалегідь та залиште після себе щонайменше проблем!
Заповіт © 2024 zapovit.org.ua